Гортаю нещодавно стрічку Фейсбуку, і поруч ідуть два відео: перше — про Стуса, присвячене річниці його загибелі, а друге — від ригівця Вілкула, з поміткою “Реклама”, тобто заплачене бабло, аби ця пика з”являлася у мене в стрічці і дратувала. І от воно, с***, в своїй платній рекламі розказує мені про те, що для них, ригів, школи — це “абразаваніє для будущіх пакалєній” (при цьому вкраплені відео щасливих діток), а війна — “ета горє і смєрть” (і знову відео діток уже в підвалах). 

Так і хочеться плюнути в ригівську пику, та шкода екран запльовувати. Бо саме їхнє абразаваніє-нєдоразумєніє Табачник так навиховувало майбутнє покоління, що вирізало під корінь будь-яку українськість із освітнього простору. Нав”язало казок про русскій Крим і Донбас, про те, як він годує всю нєблагадарную Україну, каторай вапщє нє било і нєт”. І це покоління дружно покликало Гіркіних-Моторол-Захарченків. А такі рєбята самі не ходять. З ними завжди бонусом російські танки. На жаль, ворожі танки в твоєму місті — це і є результат викривленої освіти! У якій Расія вєлікая, а України нікагда нє било.

Саме табачниківська освіта, яку Вілкул знову хоче повернути, і загнала тих дітей у підвали. Бо якщо ти вчиш чужу історію замість своєї, то рано чи пізно підвал стає твоїм домом. Якщо ти виховуєшся на серіалах і піснях “пра рускіх афіцерав”, то рано чи пізно, ті офіцери розхерачать твій дім і твою школу.

А от вивчив би ти біографію Стуса, то зрозумів би, що таке гебешна Росія і все те наперед би спрогнозував. І всім би заказував їхніми аквафрешами махати. Але ж ні! Освіта таких навичок не заклала. Бо по телевізору в тебе - “Пєрвий”, у дворі — шансон із жигуля дяді Колі, і відбірний мат із кожного під”їзду. І ніде тим інтелектуальним процесам взятися. І здавалося б, якого біса я приколупалася до того Вілкула і його абразаванія.

А все дуже просто. Минулого тижня мене й інших кропивничан задовбали ще дві платні реклами:

1) стаття місцевого журналіста, який втюхував усім ворожу думку нібито #KropFest — це “сумнівне з багатьох точок зору починання”. Бо, на його думку, провести фестиваль такого масштабу в Кропивницькому — це все одно що перенести Києво-Печерську Лавру в пустелю Сахара. Чули, кропивничани? Наше з вами місто, виявляється, пусте й безлюдне і тільки вітер тут пісок розносить від міської ради до ОДА. Ну й справді, які ж ми з вами люди, що б для нас іще фестивалі проводили? Дєрєвня... От Києву можна, а вже інші — не варті!

Тобто, щоб ви розуміли — людина, яка живе в Кропивницькому, розміщує в платній рекламі текст, у якому плює на власне місто і всіх містян.

Фестиваль типу сумнівний, ми не достойні, і все це на гроші платників податків ... і бла-бла-бла. Тобто виділити кошти з бюджету на мистецький фестиваль — це страх як страшно! І нєт нам з вами пращєнія за те, що у нас фестиваль був, а в Житомирі ні. Як мені тепер житомирянам в очі дивитися? 

А вам не цікаво за чиї гроші він цю статейку кілька тижнів рекламував?

І тут починається основне. На освіті й культурі економили всі роки незалежності. Та шо вони й без грошей не потанцюють?? Придумали, понімаїш... Краще асфальт покласти, лавочки поставити, будинки відремонтувати...

І ніби ж усе правильно. Справді потрібні речі — асфальт, лавочки, ремонт. Тільки от яка фігня виходить — якщо в твоїй країні десятки років гроші замість культури “закатуються” в асфальт, то з часом приходять солдати чужої армії і роздовбують на друзки і асфальт, і лавочку, і твою спальню з дитячою.

І я повторюсь, що ця стаття довго мелькала у наших з вами новинних стрічках, саме перед початком і під час фестивалю. Звісно, щоб викликати страшенний негатив. Бо вони прекрасно пам”ятають, що перший фест показав — це абсолютно український захід. З українською музикою і театром. Він виховує молодь у правильному руслі. От я, наприклад, ніколи раніше не бачила під час концертів на нашій площі, щоб люди тримали в руках державні прапори, які самі ж принесли з дому - добровільно!

А це вже усвідомлення себе, своєї країни, свого народу. І велика заслуга в цьому фестивалю. А ви пам”ятаєте, щоб кожна вистава в театрі починалася з гасла “Слава Україні!”? Ви раніше таке бачили? А щоб перед виставами головний режисер фестивалю виходив до глядачів і прямо запитував — які є зауваження, які побажання, аби їх врахували наступного разу?

А чого тільки вартий був Тарас Петриненко і його “Україно”? І 10 тисяч кропивничан, які підспівують: “Вірне серце свого сина я кладу тобі до ніг”. Я спостерігала за людьми навколо. Співали всі: і дорослі кремезні чоловіки, і зовсім юні хлопці, жінки й дівчата були так само натхненні. Співали, здіймаючи руки вгору. Хтось заплющував при цьому очі, хтось дивився в небо, закохані пари один на одного. І все зі словом “Україна” на вустах.

З такого концерту вони повернуться іншими, спочатку на емоційному рівні, згодом - і на світоглядному. І такі люди вже ніколи не покличуть чужу армію в своє місто, такі люди ніколи не вважатимуть чужу історію своєю, і вже точно їм ніколи не втюхаєш байку про те, що України “нє било”.

І до бабки не ходи, що таке дійство, яке має потужну виховну складову, не могло не налякати кремлівських посіпак. А тому й були пущені в хід всі засоби, аби знівелювати будь-які позитивні враження про фест. Бо как ето — ми всім розказуємо про Єлісавєтрад, форпост, рускій мір, а тут, виявляється, ніяким Єлісавєтградом уже й не пахне. Ще так рік-два і взагалі не буде кому на сєпарський мітинг вийти і Путіна з квітами зустріти. От і запускається масштабна агітація проти фесту. Але ж ми з вами розумні і знаємо тепер звідки ноги ростуть.

2) І одночасно з цією антифестівською статєйкой запущена була ще одна платна реклама. Від вєлікого і всємагущєго хазяйственніка — Сергія Ларіна. Не придумав нічого кращого, ніж запросити знімальну групу в театр ім.Кропивницького і розказувати там на камеру, який же він, себто Ларін, молодець. Це ж він театр реставрував.

А то що ж це виходить - Олександр Горбунов зробив можливим фестиваль, кинув величезні сили на організацію, на формування потужної програми. Усі йому в мережі дякують і в кожному дописі із захватом позначають. ЯК? Ну як так? Колись же вся любов і всі лаври були тільки Ларіну і Януковичу. А тепер про нього забули. Не так щоб аж зовсім — десяток вєрноподданих зрідка його дописи лайкають.

Раптом хто не в курсі, що воно за фрукт цей Ларін, зайдіть на його сторінку — там останній допис про те, що, виявляється, 4 роки у нас в країні фашизм. Тобто всю глибину психологічної травми ви зрозуміли. У своєму відео він, канєшно, забув сказати, як змусив акторів театру позорно вийти в прямий ефір і кланятися Януковичу, розказувати, який він маладєц і театр “летить у височінь серед каштанів”. І як з того позорного звернення сміялася вся країна. Хто забув, ось вам посилання https://www.youtube.com/watch?v=fnjrBaFekek

Забув сказати й про те, як звільнив директора театру, коли на ремонт виділили великі гроші. Бо директор не дав би ті гроші розпиляти. Не згадав і про те, як актори протестували проти цього звільнення. Розказував тільки, як “відроджував театр”. А то що ж виходить — Кропфест таку планку підняв, стільки емоцій позитивних дарує, треба ж мені типу примазатися. Щоб усі в театр ходили й мене згадували. І поки Ларін про себе нагадував, проросійська команда в місті продовжувала на кожному кроці чіплятися до фестивалю.

Особисто мене найбільше потішила чіплялка про Аннушку, яка розлила масло. Тобто вереск - що після церемонії відкриття на площі залишилися сліди від якоїсь там рідини для вогняного шоу. І почалося:“Люди не люблять своє місто!”, “Забруднюють своє місто!” ..... Пляма на плитці, яка змивається відром води, виведена в ранг світової катастрофи.

Так само кумедними є воплі про те, що актори, виявляється, по вулиці йшли не в той бік. Не в той бік, Карл! Це ж який ляпас нам з вами, шановні кропивничани. Якось друг Вовчик розлучився через місяць після весілля. На наше здивування — ну як так?? - спокійно відповів: “Вона зі своєю мамочкою заявила, що мої гості на весіллі не так танцювали!”

А тут актори не в той бік рухалися. Не в той бік, у який хотілося одному місцевому журналісту, який, до речі, разом з акторами театру тоді й кланявся Януковичу в тому ганебному ефірі. А тепер йому, бачте, українські фестивалі заважають. І головне, що причепитися нема до чого, бо фестиваль справді КРУТИЙ! Але ж фас отримано, треба ж за щось доколупатися. І шкода мені цих посіпак, бо це ж, мабуть, реально важко. Ну не можуть вони тягатися з такими масштабами.

Це все одно, що доколупатися до Ілона Маска, типу: “Шо за фігня, Ілоне? Ти гордишся, що спочатку створив машину, а потім відправив її в космос? Але ж цей колір машини не пасує до умов космосу! Яке невігластво! Шо скажуть про нас позаземні цивілізації. Ти ж підставив під удар усе людство!” І пішли тиражуватися фейсбуком аналітичні дописи й програми про роль кольору в налагодженні міжпланетних зв”язків.

Є люди, які творять, і люди які гавкають. Таке життя! Імена перших завжди залишаються в історії. Імена других нікому не цікаві. А така бурхлива антифестивальна кампанія говорить тільки про одне — фест на правильному шляху, транслює правильні речі, створює позитивний імідж міста і України! А тому проросійські сили його й бояться.

І найбільший їхній страх — що нарешті в нас почали робити те, чого не було 25 років незалежності — почали виділяти гроші з бюджету на заходи, які прославляють Україну, виховують суспільство на засадах любові, поваги до батьківщини. Тому й починається вереск про “на наші с вамі налогі”, “нажіваюцца”.

А погодьтеся — відмінність разюча: при Януковичу і Ларіну наші з вами податки йшли на СТРАУСІВ у Межигір”ї. А тепер (о Боже !!!) з податків фінансують УКРАЇНСЬКЕ КІНО, українську КУЛЬТУРУ, в тому числі й мистецькі фестивалі.

Ворогів це лякає. Нас тішить! Бо все й справді буде Україна!

Національний мистецький фестиваль «Кропивницький»


Ольга Кирилюк - кандидат філологічних наук, доцент ЦДПУ ім. В. Винниченка, письменниця