Молитися за мир в Україні. Разом з друзями й однодумцями. Можливо, мати дивні відчуття, побачивши за сусіднім столом батюшку московської церкви, який ще місяць тому виганяв тебе з храму й перевіряв, чи знаєш ти молитви і колядки.

А ще поруч сидять люди, чиї коментарі “да всєм і так ясна, што оно такоє — єта націаналістка Кірілюк” періодично веселять тебе у Фейсбуці. Так, з кимось із присутніх - різні політичні погляди. З кимось були такі перепалки — що дивуюся, як ми ще досі вітаємося.

А тут раптом — ви в одному залі, зі спільною метою — молитися за мир в Україні. А з вами ще багато різних людей - представники влади, активісти, політики, волонтери й військові. Бо це молитовний сніданок. Духовна, а не політична подія!

У багатьох успішних країнах це звичний захід, який відбувається у владних кабінетах чи не щодня. І тепер я розумію, чому! Бо коли всі починають день зі спільної молитви, коли у залі лунають тільки слова, сповнені любові до людей і до своєї країни, то й у рішеннях їхніх буде більше мудрості й виваженості!

Важливо молитися і за країну, і за тих, хто приймає важливі для неї рішення. У такі моменти немає ні злоби, ні ядовитих коментів, як у соцмережі чи громадському транспорті: “власть плахая, такая-сякая, даколє”. Є абсолютне відчуття взаєморозуміння і примирення.

І це справді символічно, коли громадські діячі читають молитву за владу, а представники влади — молитву за військових і волонтерів. Коли військовий читає молитву, у якій просить за президента: “Дай йому мудрість і серце, відкрите для тебе, коли він ухвалюватиме рішення задля добробуту, свобод і єдності українського народу!”

Десятки років радянської окупації про спільні молитви годі було й мріяти. Нам вирізали під корінь будь-яке прагнення не те, що публічно молитися, а навіть говорити про Бога. Вдуматися тільки — дітей батьки хрестили таємно, переховуючись, по далеких від дому церквах, аби ніхто не знав, бо інакше тебе чекали розборки на партсабранії о нєсоотвєтствіі образу савєцкава гражданіна.

Ми ще досі не можемо від цього оговтатися. Тому повернення молитви не тільки в особистий, а й у суспільний простір — це важлива і по-справжньому цінна справа.

Особливо тепер — коли країна мусить формуватися і зміцнюватися в умовах - коли 13 тисяч загиблих, і тисячі покинули свої міста, коли багатьом ще так само потрібна допомога — матеріальна, медична, моральна. 
Важливо молитися за цих людей, і в молитві просити Бога підказати нам правильні рішення. Молитися за тих, хто захищає нас. Молитися і за Вадима Довгорука, і за Василя Петринка, і за Вітю Бердника та за багатьох інших, хто ціною власного здоров”я зберіг нашу країну!

Я також молюся за кожного свого студента, який був, є і ще буде серед наших захисників. Молитися за сім”ї тих, кого вже немає з нами! Молитися за Україну! І чесно, я не знаю, що треба мати в своєму серці і чого не мати в своїй голові, щоб обплювати все це отрутою, розприскуючи слину на монітори й клавіатуру??? Бо коли я почитала коментарі під дописами про молитовний сніданок, коли побачила, що пишуть і видають в ефір окремі журналісти, то мені стало вже не просто сумно за наше суспільство, а навіть страшно.

“Ааа, ну всьо панятна — зібралися поїсти“, “скільки в цю молитву вклали бабла?!”, “піст, а вони м'ясо жруть!”, “ну шо — наїлися?”, “пір ва врємя чуми”, “всім ганьба!”, “ой, вас там кормили, хіхіхі, а от у нас буде захід — то аж такий благородний, що на ньому не кормитимуть, паетаму ми благородніші, приходьте на захід до нас, і хіхіхі”, “ах ви ж сєктанти!”, “ах ви ж сатаністи!”
Я всю цю гидоту і досі видаляю зі своєї сторінки. Інші люди — теж. бабло-бабло-бабло, жрачка-жрачка-жрачка — це єдине, що цікавить більшість диванних експертів і, на жаль, непоодиноких журналістів. Це ті самі, кому Томос на хліб не намажеш, кому холодильник визначає дорогу в свєтлоє будущєє, кому досі гріє душу ковбаса по 2,20.

Коли розказую про таку реакцію друзям з іншим міст, які вже давно мають практику проведення молитовних заходів, вони падають в легкий шок — і не розуміють такого дикунського сприйняття!

Накинутися на молитву, як дикі собаки.... як можна до такого дійти? Це куди взагалі треба йти все своє життя, щоб спуститися в результаті до обпльовування молитви за мир? ...............

Того ж вечора на зустрічі з унікальним митцем — Ахтемом Сеїтаблаєвим — говорили про його фільм “Чужа молитва” і реальну історію людини з великим серцем, яка завдяки молитві врятувала майже сотню дітей — спочатку від Голокосту, потім від депортації!

Дякую Боже за усіх світлих людей, які здатні дарувати надію навіть у темні часи! Будьмо мудрими... даруймо любов...молімося за Україну!

Ольга Кирилюк -  Кандидат філологічних наук, доцент ЦДПУ ім. В. Винниченка, письменниця